3. Д. Донцов «Дух нашої давнини»
Націоналізм як світоглядно-ідеологічний феномен є відображенням світоглядних установок певних соціальних груп, що проявляється в усвідомленні певної соціальної спільноти як тотальної цілісності і протиставлення цієї цілісності іншим подібним їй за формою соціальним цілісностям. Український націоналізм як своєрідний соціокультурний паросток у древі націоналістичної ідеології є віддзеркаленням всього політико-історичного шляху українства у всьому багатоманітті його проявів.
Д.Донцов є яскравим представником української школи націоналістичної ідеології, пройшовши світоглядний генезис від мислителя соціалістичної орієнтації до мислителя з чітко окресленою націоналістичною орієнтацією з атрибутом у формі якісної негації лівих ідеологій. Його світоглядна позиція є аперцептивним виразом певних соціальних груп, що прагнули до незалежності України, незважаючи на засоби, якими ця незалежність буде досягнута.
При побудові концептуального каркасу теорії провідної верстви Д.Донцовим були використані праці італійських соціологів, якi розробляли теорію „елітаризму” (Г.Моска, В.Парето, Н.Міхельс). Позитив Донцова як мислителя в тому, що він зміг пройти вульгарне тлумачення концепцій даних діячів, спромігшись переробити даний конструкт під українські реалії, сформувавши якісну теорію української національної еліти.
На думку мислителя, саме зрада національної еліти є однією з детермінант, що привели до встановлення чужоземної влади в Україні. Причинами, що привели до даної констеляції, Д.Донцов вважає заміну войовничого елементу національної еліти „пасивною” інтелігенцією „драгоманівського” типу, партикулярний меркантилізм української національної еліти, нездатність синхронізувати свої сили тощо…
Д.Донцов малює контрастний портрет представника української національної еліти, що складається з так званої теорії „трьох рис” (мудрість, мужність, благородство). Мислитель вважає їх атрибутивними для процесу формування молодого покоління української національної еліти.
Акцентування філософом на архаїзмі та традиціоналізмі як важливих складових ланок концепції національної еліти Д.Донцова. Мислитель звертається до історичної минувшини українського народу (Київська Русь, Україна за часів Богдана Хмельницького) як величними прикладами соціальної активності української національної еліти.
Донцов підкреслює роль міста Києва як потужного імпринта до відродження української національної еліти. Мислитель акцентує увагу на історичній минувшині Києва як базисі того, на чому зможе бути побудований якісно новий конструкт української національної ідеї.
При аналізі творчої спадщини Д.Донцова не можна не відмітити деяку подібність концепцій Д.Донцова та видатного українського консерватора-монархіста В’ячеслава Липинського. Деякі дослідники творів Донцова схиляються до думки, що Донцов запозичив певні концептуальні моменти у Липинського, оскільки їхні теорії провідної верстви досить подібні.
Наголошування мислителем на окцидентальному виборі українства, на русі до західних соціальних моделей, та ксенофобія до концептуального Сходу (Росії зокрема). Донцов вважає Україну географічним центром Європи, що повинна служити буфером між Росією та Заходом.
Актуальність ідей Д.Донцова у формуванні нової хвилі національної еліти в дусі національних традицій. Звернення до творів Донцова як концептуального каркасу при побудові української модерної націоналістичної ідеології.
Дмитро Донцов в цьому контексті виступає одним з центральних представників та виразників націоналістичного руху в Україні кінця XIX – XXст. Варто зазначити, що діяльність Дмитра Донцова посідає важливе місце в розвитку української політичної філософії. Протягом усього творчого життя Д.Донцов популяризував українську історію, культуру, літературу. Стосовно філософії, можна констатувати, що усі філософські погляди Д.Донцова були підпорядковані найвищій меті у його світогляді. Цією метою у нього виступала нація, початок і кінець усіх його теоретичних рефлексій, єдина реальна монада історії та культури, незаперечний критерій істини. Тому задля втілення своєї мети Дмитро Донцов використовував усі засоби, які, на його думку, могли б працювати на ідею націоналізму. Мислитель вивчав та аналізував філософські погляди Стародавнього світу, Нового часу, сучасні йому філософські течії, проблеми радикалізму російської революційної інтелігенції, яка проголосила своїм девізом фразу – “все, або нічого”.
Той факт, що в доктрині Дмитра Донцова неможливо чітко визначити ті чи інші межі або напрями, призвів до використання у його теорії певних еклектичних побудов, що практично втілювалися у крайній формі радикалізму. Той радикалізм, за Дмитром Донцовим, необхідно трактувати, виходячи з положення, що не може існувати тези, яку було б неможливо підкорити суб’єктові політичної дії, методом руху до спрощення вирішуваної проблеми та граничним її загостренням для швидшого та ефективнішого її вирішення. Дмитро Донцов як послідовний та незаперечний прихильник ідеї незалежної авторитарної української держави боровся проти будь-яких проявів москвофільства в Україні. Таким чином, можна зробити висновок, що у сфері політичної філософії України кінця XIX - XXст. особа Дмитра Донцова була, з одного боку, широко відомою та впливовою, а з іншого – найбільш контроверзійною.
Прихильники доктрини Дмитра Донцова стверджують, що він родоначальник ідеології українського націоналізму, а критики творчості мислителя вважають, що певні постулати його ідеології принижують гідність окремо взятого індивіда; протестують проти поділу суспільства на верстви і мають ще чимало завваг до діяльності Дмитра Донцова.
Отже, можна констатувати, що протягом багатьох десятків років, як за життя Дмитра Донцова, так і після його смерті, науковцям не вдається дійти якогось спільного погляду. Тому діяльність цього українського мислителя, а найголовніше – його науковий доробок стосовно кола філософських проблем потребують подальшого систематичного і грунтовного дослідження. Той факт, що Дмитро Донцов своєю творчістю закликав українців та Україну розвиватися в контексті європейської інтеграції, у світлі сучасних подій робить цю проблематику надзвичайно актуальною. Таким чином, нове і незаангажоване переосмислення творчості Дмитра Донцова в руслі сучасного культурного розвитку України буде гарантом і каталізатором активізації тих процесів і цілей, на досягнення яких спрямована внутрішня і зовнішня політика нашої держави.
